Якщо будете у Львові, ваш туристичний маршрут неодмінно проляже через прегарний Стрийський парк. Обабіч нього, повернувши ліворуч і піднявшись трохи вгору вулицею Свєнціцького, можна побачити корпуси колишньої Львівської фармацевтичної фабрики. До 2000-х при ній діяв невеличкий затишний аптечний заклад з офіційною назвою «Аптека №3 Львівської фармацевтичної фабрики».
Аптека за Польщі
На відміну від багатьох інших львівських аптек, тут можна було не тільки придбати ліки, вітаміни чи іншу традиційну аптечну продукцію, але й дізнатися багато цікавого. Про історію фармації, історію Львова та всієї України. Причому, як-то кажуть, з перших вуст – від провізора із 50-річним стажем Юлії Островської або по-львівськи пані Юлі.
Ще за Польщі аптека мала такий собі «передпокій» зі столом та зручними фотеликами (так і досі у Львові називають великі м’які крісла), де відвідувачі, стомлені повсякденними клопотами, могли посидіти у спокої часинку-другу, дізнатися новини і почитати свіжі газети. Протягом останніх років роботи аптеки на місці відпочинкового куточку діяв окремий відділ парафармації та біологічно активних добавок, де повноправною господинею і була вже знайома нам пані Юля.
Диплом провізора Юлія Островська отримала у Львівському медичному інституті. А секретам фармації її навчали відомі професори Гнідець, Туркевич, Вільчинський. Однак цю жінку добре знали не тільки у фармацевтично-медичних колах, але й серед галицької мистецької спільноти.
Юлія Островська була дружиною художника, матір’ю художника, поціновувачкою справжнього мистецтва, що, звісно, не могло не позначитися на самій аптеці.
Стіни аптечного закладу прикрашала не банальна реклама, а картини львівських майстрів живопису, подаровані або спеціально написані для пані Юлії. І колекція писанок на вервечках від студентів Львівської академії мистецтв, де проректором та професором був чоловік Юлії Островської.
Дата 1939 – рік заснування аптеки – була змережена між кованими гратами на аптечних вікнах, а вхідні двері прикрашені також кованими літерами ЗУС, що означало «суспільне забезпечення, суспільна опіка». Тобто це був перший профспілковий (робітничий), однак модерний аптечний заклад у Львові. Цікаво, що в аптеку часто приїздили польські архітектори і дизайнери, захищаючи на «львівському матеріалі» дисертації.
Певна річ, за довгі роки існування інтер’єр аптеки змінювався. Кудись зникли масивні меблі із суцільного дерева, зате зберігся старенький касовий апарат.
Про дисидентів і кадебістів
Аптека на Свєнціцького бачила стількох славетних українців! Тут бували художники, композитори, вчені, також син письменника Василя Стефаника і голова міста С. Стефаник, відомий перекладач з грецької і латини професор Мушак, професор-математик європейського рівня Зарицький, працівники музею ім. Івана Франка, українські борці-патріоти І. Кандиба, К. Зарицька, М. Сорока, репресовані львів’яни, які після 25-річної каторги поверталися додому з Сибіру і Магадану. Монахині-василіянки приходили по ліки для священників підпільної греко-католицької церкви. Майбутній єпископ, а тоді ще фельдшер швидкої допомоги В. Стернюк, придбані в аптеці за власний кошт медикаменти офірурвав неімущим, а працівники аптеки потайки сповідалися у нього.
Окрім широкого асортименту готових лікарських форм, тут під індивідуальне замовлення та за лікарськими прописами у дві зміни виготовляли до двох сотень найменувань екстемпоральної рецептури. Поблизу фабричної аптеки працювало кілька медичних закладів, тож зв’язки з лікарями у всі часи були міцними й дієвими.
Допомогу від добросердих аптекарок, і не тільки ліками, мали дисиденти – однодумці й соратники В’ячеслава Чорновола. Неподалік, у підпільній друкарні, вони видавали заборонену літературу, а до аптеки забігали за спиртом, яким… прочищали друкарські машини.
Водночас серед постійних клієнтів аптеки були й представники абсолютно інших професій, поглядів та способу життя: працівники з помпезного будинку на вулиці Дзержинського, затяті комуністи за переконаннями і за посадами, військові радянської армії, що оселилися на Галичині після війни. Навдивовижу ці два світи співіснували в аптеці паралельно.
Пан Пасіка, магістр фармації
Ім’я знаменитого провізора магістра Пасіки оповите у Львові легендами.
Здобувши фармацевтичну освіту у Познані, він до війни тривало працював у славнозвісній аптеці Міколяша на вулиці Коперника. Вже за радянської влади завідував торговим відділом аптекоуправління та аптекою №38 на вулиці Київській. У той час, підтримуючи добрі стосунки із Катериною Зарицькою, організатором товариства Червоного Хреста в УПА, пан Пасіка постачав воякам йод, зеленку, антисептики, перев’язувальні матеріали, за що, зраджений невідомим, відбув вісім років на засланні у Читі. Серце провізора не скам’яніло і не озлобилося, повернувшись до рідного міста, він не перестав любити людей, але найбільша його любов була до України.
В аптеці на Свєнціцького пан Пасіка працював до 78 років. Важко передбачити, як би повелися кадебісти, знаючи, що мило спілкуються та отримують ліки від колишнього січового стрільця, активного учасника злуки Західноукраїнської народної республіки зі східною Україною.
Пані Юля розповідала, що магістр Пасіка опікувався вихованням національної свідомості як колег-фармацевтів, яких з любов’ю називав діточками, так і відвідувачів аптеки. Аптекарі відзначали всі національні і релігійні свята, приносили куштувати паски і кутю, пошепки, аби чужі вуха не почули, співали стрілецьких пісень і колядки. А коли «згори» надійшло розпорядження долучитися до боротьби за звання ударника комуністичної праці, магістр Пасіка відгукнувся достоту виважено: «Коліжанки, як не можна просто жити, то давайте будемо боротися».
А урокам української мови, які він, справжнісінький поліглот, бо ж досконало володів польською, російською, німецькою і латинською, ненав’язливо й дотепно пропонував відвідувачам, корисно повчитися не одному з нас.
– Скільки це у вас стОїть?
– Голубонько, де ж ти бачиш, що воно стоЇть, воно лежить!
– Дайте кусок бумаги!
– А у нас бумаги немає, є папір. Дати?
Він не лінувався повторювати одне і те ж десятки разів на день, а там, дивись, і навчиться людина розмовляти грамотно.
У цій аптеці до відвідувачів ставилися з повагою і розумінням. Відпускали препарати у борг «до зарплати» чи «пенсії». Давали відповіді на найдивніші й найкумедніші запитання. Наприклад, у який банк краще покласти гроші на відсотки, куди це виїхала пані Скибінська або… попрохати довідку, яка б підтвердила належність Цилі Натанівни до єврейської громади. А чому б і ні, адже пані Юля має печатку!
Для своїх колег-фармацевтів Юлія Островська завжди вміла знаходити прості і розумні слова: «Послухайте, Бог також має різних «клієнтів», але усіх любить однаково»….
