Аптека-музей у Тульчині

Аптека-музей у Тульчині

Лариса Дедишина
Лариса Дедишина
Журналістка, дослідниця історії аптечної справи в Україні
«20 років я працювала у галузевих фармацевтичних виданнях, побувала в аптечних закладах усіх регіонів України. І тепер хочу розповісти про історичні аптеки і цікавих аптекарів читачам».

Аптека-музей у Тульчині, містечку на Вінниччині, створена стараннями винятково однієї людини – Івана Зелюка. Це якраз той випадок, коли кажуть, що один у полі – воїн.

Як знайти аптеку-музей у Тульчині

Дістатися до Тульчина можна з обласного центру Вінниці (відстань 82 км) рейсовим автобусом приблизно за годину. Також сюди легко добратися власним авто, адже місто розташоване на одній із головних транспортних магістралей області. Адреса туристичної локації: вул. Миколи Леонтовича, 17/1. Це історичний центр Тульчина, де якийсь час жив і творив геніальний український композитор-класик, автор безсмертного «Щедрика» Микола Леонтович.

Історія медицини і фармації Тульчина

Тульчин, що розкинувся у межиріччі Тульчинки і Сільниці, багатий на історичні та архітектурні пам’ятки, однак особливо приваблює його минуле, пов’язане з розвитком і розквітом медицини та аптечної справи.

«Была у еврея и своя созданная в 1820 году больница, где в 8 палатах размещалось 20 коек. На ее содержание расходовалось 15% «коробочного сбора» – пожертвований». Ці слова – перша задокументована згадка про витоки медицини у спогадах «Я родом из Тульчина», написаних Соломоном Гройсманом.

Відомо, що при єврейській міській лікарні у середині ХІХ ст. відкрилася аптека. Там виготовляли ліки для хворих, які лікувалися як у самій лікарні, так і в себе вдома. Лікарняне приміщення вціліло дотепер, але нині там працює районна стоматологічна поліклініка.

Очевидно, тульчинські лікарі мали добру кваліфікацію, оскільки сюди привозили поранених військових у московсько-турецькій війні. На той час у шпиталі перебувало близько 1000 пацієнтів-солдатів. У медичному закладі діяло окреме гомеопатичне відділення. Задля його підсилення у 1892 р. з Петербурга до Тульчина виписали лікаря-гомеопата Германа і закупили в Німеччині гомеопатичну аптеку.

Після того, як у 1875-1887 рр. палац графа Потоцького у Тульчині віддали в оренду земству, в одній з його будівель облаштували військовий шпиталь на 630 ліжок, а в одному з флігелів палацу – казенну аптеку. До 1890 р. управителем аптеки 77-го військового шпиталю в Тульчині був Андрій Форбріхер.

З плином часу у містечку починає зароджуватися цивільна медицина. «По высочайшему» затвердженні штату сільської медичної частини 1 лютого 1889 р. в Тульчині відкрилася лікарня для городян, де впродовж року перебувало 134 пацієнти. Колезький радник Леонтій Багоцький був призначений першим лікарем Тульчинської лікарні.

Музей-аптека Тульчин

Фото Ігоря Садового.

У «Подільському Адрес-Календарі» В. К. Гульдмана (1905 р.) зазначено, що на 1895 р. у Брацлавському повіті нараховувалося 8 аптек, з них 2 у містечку Тульчин, по одній у містечках Брацлав, Немирів, Вороновиця, Шпиків, а також 2 сільських – у Печері та Тростянці. Книга «Населені місця Подільської губернії» (1905 р.) додає статистичних даних, згідно з якими у Тульчині, окрім 2 аптек, діють сільська і єврейська лікарні та 4 аптечних склади.

Аптеки належали купцю М.Ш. Фуксу та купчисі Р.Х. Фукс (управитель Яків Наумович Валик) та Едуарду Торінусу.

Купець

Історія аптеки-музею у Тульчині

Військовий лікар-невропатолог Іван Васильович Зелюк у фармацію прийшов з медицини, а з фармації – вже в історію. Він навчався  у Військово-медичній академії  Санкт-Петербурга. 5 років відслужив на півночі на посаді начальника лазарету гарнізону. Після розпаду Союзу повернувся на батьківщину. Працював лікарем у селищі Кирнасівка, потім заступником головного лікаря Тульчинської районної лікарні.

Коли у 2008 р. проводили реконструкцію будівлі і копали котлован під паркан для його першої приватної аптеки у селищі Кирнасівка, що за 12 км від Тульчина, на глибині 1,5-2 м знайшли уламки предметів старовинного аптечного обладнання – шпателі, розколені товкачики до ступ, потріскані і цілі ступки, осколки від штанглазів, ємності для мазей, розплавлені пляшечки. Побачивши ці скарби, Іван Зелюк буквально «занедужав» на історію. Спілкувався з місцевими  старожилами, днями працював в архівах і дізнався, що на тому місці справді колись була аптека.

Музей-аптека Тульчин

Фото Ігоря Садового.

Як з’ясувалося, аптечний заклад для своїх працівників при медичній амбулаторії відкрив пан Сабанський, власник цукрового заводу у Кирнасівці. Було це наприкінці позаминулого століття, тож знайдені залишки обладнання з аптеки Сабанського виготовлені ще в дореволюційний час. На деяких предметах можна помітити клейма. Іван Зелюк припускає, що вони потрапили в Кирнасівку або з аптеки графа Потоцького, або з аптек Фукса.

Ідею про створення аптеки-музею підтримали науковці-краєзнавці Тульчина і Вінниці. Урочистості з нагоди відкриття відбулися 11 жовтня  2016 р.

Будівля на вул. Миколи Леонтовича, 17/1, де розмістили аптеку-музей, збереглася з давніх часів, зокрема й приміщення аптечного закладу. Кам’яниця видається двоповерховою, проте втаємничені знають: ще два поверхи приховані під землею. Від аптеки підземелля тягнуться аж до Палацу Потоцьких і до фортеці, яка колись була позаду. Другий зовнішній поверх надбудували після революції і відкрили там гуртожиток.

Підтвердження факту існування аптеки у Тульчині за Потоцького Іван Зелюк знайшов у   документі в Київському історичному архіві. У переліку літератури до автореферату однієї з кандидатських дисертацій він побачив  «Перечень медикаментов, выданных из аптеки Мечислава Потоцкого в 1820-1826 г». Це 7 переліків польською мовою, кому і що видавалося конкретно. Отже, за Потоцького у Тульчині дійсно існувала аптека. Проте, хто її відкрив – чи то друга дружина Жозефіна, чи то третя Софія, достеменно невідомо. Втім, з великою ймовірністю можна вважати, що це була Софія Потоцька, адже саме її підписи стоять на  тогочасній медичній і фармацевтичній літературі з сімейної бібліотеки Потоцьких. Фотокопію документа можна побачити в експозиції аптеки-музею.

Аптека музей у Тульчині

Приватна колекція власника аптеки поступово поповнювалася фотокопіями й оригіналами старих документів з Київського, Вінницького, Кам’янець-Подільського, Львівського архівів та іншими  аптечними старожитностями. І якщо у 2009 р. в музеї налічувалося понад 200 експонатів, то тепер – близько двох тисяч! Багато з них варті окремої детальної оповіді.

Скажімо, кондуїтний список – така собі «трудова книжка» аптечного працівника, у музеї їх представлено дві. Одна з них належить випускникові Немирівської гімназії Вільгельму Варпеховському, який отримував професійні знання на базі аптек – тальнівській, уманській, двох київських. Потрібно було три роки стажу, щоб після складання іспитів отримати атестат і самостійно провадити фармацевтичну діяльність. Варпеховський склав іспити в Університеті Святого Володимира.

Аптека музей у Тульчині

Детально можна роздивитися диплом-оригінал, датований 1872 р., виданий Ісааку-Льву Беєру («из евреев»). Втім, документи із зазначенням національності видавали не надто довго – близько 3-4 років.

А ось добірка етикеток, сигнатур і рецептів, впорядкована під склом в окремій вітрині. Найдавніша сигнатура датується 1862 р. Вона з «Аптеки Руденка» у Кам’янці-Подільському. Бачимо сигнатури з відомої «Аптеки Гаєвського» в Одесі, з аптек Шаргорода, Теплика, копію сигнатури з тульчинської аптеки Фукса, виготовленої 1891 р. З «Аптеки Хомського» (також Кам’янець-Подільський) – рецепт «для бідних», що нагадує сучасні пільгові, сигнатура і чек з касового апарату, де вказано адресу отримувача. З львівської «Аптеки Міколяша» – етикетка на риб’ячий жир (екоферол).

Музейна експозиція аптечних «знарядь праці» також вражає. До прикладу, лише ступ з товкачиками тут понад 200: мельхіорові, порцелянові, металеві, дерев’яні, розмаїтих форм і розмірів. Польські, австрійські, російські з венезелем Миколи ІІ та штампом Ломоносовського фарфорового заводу (1916 р.). На почесному місці – ступа Яна Поратинського, власника аптеки «Під угорською короною» у Львові (1772 р.), яку Іван Зелюк купив колись на львівській барахолці.