Аптека “Під Угорською короною” у Львові – одна з найстаріших у місті. Хоч на фасаді будинку на площі Соборній (колись – Бернардинській), 1 вказано, що аптека заснована в 1772 році, нам не вдалося віднайти цьому підтвердження. У кількох документах історичного архіву України у м. Львові згадується, що концесію, тобто дозвіл на здійснення аптечної діяльності, тодішній власник аптеки Александр Лоншан (1766-1810) отримав в 1791 році.
Александр походив із знаної у Львові і Галичині родини Лоншан-де Берьє, представники якої були переважно правниками та лікарями. Медик за фахом, він заснував аптеку поруч з Бернардинським монастирем, якій дав назву “Під Угорською короною”.
Однак родині Лоншанів ця аптека належала недовго: вже в 1795 році її викуповує Аугуст Когель. Відомо, що тоді більшість львівських аптек перейшли до рук аптекарів німецького походження. На жаль, ми мало знаємо про цього аптекаря. Дещо більше – про наступного власника аптеки “Під Угорською короною” Йозефа Шепта. Він придбав аптеку в 1805 році і володів нею до 40-их років ХІХ ст. Йозеф обирався головою Греміуму (Колегії) аптекарів нашого краю, створеного в 1806 році, був шанованою особистістю в тодішніх аптечних колах, брав активну участь у громадському житті міста.
Наступним власником аптеки стає Людвік Ебенбергер. А вже в 1871 році у Ебенбергера викупив аптеку Якуб Піпес. Саме за цього власника аптека стала відомою не лише у Львові, а й у всій Галичині.
Ян Піпес-Поратинський – умілий організатор, іноватор, авторитет аптекарської спільноти Галичини
Якуб Піпес (з 1897 року – Піпес-Поратинський) народився 4 квітня 1846 року у Львові у сім’ї Бернарда Піпеса і Феліції Арзт. Після закінчення гімназії у 1860 році став учнем аптекаря Зигмунта Рукера в аптеці “Під Срібним Орлом”. Отримавши диплом магістра фармації у Львівському університеті в 1866 році, працював в аптеці “Під Золотим Левом”. А вже 1871 року придбав у власність аптеку “Під угорською короною”.
Якуб Піпес, один із активних, творчих власників аптек, шукав способи більш ефективної діяльності свого закладу, окрім продажу ліків за рецептами лікарів, зокрема відомого львівського медика Чижевича. Якуб закуповував в інших містах та за кордоном ліки, предмети медичного призначення та супутні товари. Співпрацював з виробниками бутильованих мінеральних вод в Європі, зокрема “Franz Jozef Bitterquelle”. Рекламу аптеки “Під Угорською короною” можна було зустріти в друкованих виданнях не тільки Львова, а й всієї Галичини.
Якуб був одним із дослідників та популяризаторів лікувальних властивостей мінеральних вод із Моршина. Моршин, до прокладання через нього залізничної колії в 1873 році, був нічим не примітним селом, де мешкало три сотні людей. І таким, можливо, залишався б надалі, якби не підприємливий Боніфацій Штіллер. Від 1876 року він почав розбудовувати Моршин за зразком курортів Баден-Баден і Карлові Вари, запросив досвідчених лікарів для створення лікувальної бази курорту, купив омнібус для екскурсій, облаштував територію для відпочинку та ігор на свіжому повітрі. Джерелам мінеральних вод дав назви “Боніфацій” і “Магдалена” – відповідно до власного імені та імені дружини.
З метою розширення можливостей застосування вод і солей Моршина було створено “варильню”, де з ропи виварювали лікувальну сіль. З 1883 року моршинську мінеральну воду почали розливати у пляшки, і за перший рік було продано 1000 пляшок. Але раптова смерть Боніфація довела курорт майже до банкрутства. Галицьке лікарське товариство перебрало управління оздоровницею на себе, однак колективне керування призвело до її повного занепаду.
Лише завдяки організованому Якубом Піпес-Поратинським дослідженню вод Моршина, співпраці з Галицьким лікарським товариством і представленню ним особисто мінеральних вод і грязей з Моршина на міжнародних виставках, курорт почав знову розвиватися. Ось чому спершу мінеральні води та широкий асортимент корисних моршинських продуктів постачались саме в аптеку “Під угорською короною” на площі Бернардинській (тепер Соборній), 1, а потім до інших аптек міста.
Якуб Піпес-Поратинський багато зробив для становлення фармацевтичної галузі в Галичині. Брав активну участь у підготовці та створенні в 1868 році Галицького аптекарського товариства. Саме він був одним із співавторів його першого Статуту, обирався його секретарем, а згодом протягом багатьох років – членом Ради Товариства та членом його екзаменаційної комісії.
З 1883 року на посаді заступника голови Греміуму аптекарів Східної Галичини Якуб бере участь в розробці багатьох документів з питань організації діяльності аптечної галузі, готує і представляє на всеавстрійському з’їзді аптекарів у Відні карту з описом всіх аптек Галичини. У 1893 році Якуба Піпеса обирають головою Греміуму аптекарів Східної Галичини. І до самої смерті в 1904 році, колеги аптекарі неодноразово переобирають його на цю посаду.
Гаслом своєї діяльності на цій посаді та й всього свого життя Якуб обрав вислів “Concordia res parvae crescunt” (”У злагоді й мале перемагає”). Дотримання цього принципу особливо допомогло йому під час залагодження кризи взаємостосунків власників аптек та їх працівників, яка переросла в загальний страйк у 1902 році. Якубу Піпес-Поратинському вдалося шляхом неодноразових перемовин зі страйкарями та власниками аптек віднайти компромісний варіант і узгодити графіки роботи та оплату праці аптекарів, а також підписати спільну угоду. Цей же вислів був вигравіруваний на почесних медалях з нагоди 25-річчя Галицького аптекарського товариства, які отримав кожен учасник святкування у вересні 1894 року.
Протягом багатьох років, починаючи з 1877 року, Якуб Піпес обирався до Ради міста Львова. Був членом санітарної секції, секції безпеки, порядку і здоров’я, а ще – співініціатором прокладання залізничної колії від Підзамче через Станцію Личаків, Винники до Підгайців.
З 1881 року Якуб Піпес обирався до складу Львівської торгово-промислової палати, а потім і її головою. Був членом спостережної Ради Галицької каси ощадності та інших банків. Тоді ж Якуб долучився до вирішення фінансової кризи в Австро-Угорщині, описав шляхи її вирішення, що стало основою для проведення відповідних дій на фінансовому ринку і стабілізації курсу валюти. У 1895 році Якуб Піпес був нагороджений орденом Франца Йосипа.
Під час проведення Крайової виставки у Львові 1894 року Якуб Піпес був членом її оргкомітету та керівником санітарного павільйону. Павільйон складався з трьох секцій: гігієни, бальнеології та фармації. На відкритті павільйону приймав делегацію почесних гостей виставки на чолі з ерцгерцогом Каролем Людвігом.
Від 1897 року Якуб був обраний до Австро-Угорського парламенту (сейму) і був депутатом аж до смерті. В парламенті він належить до польського кола і є членом економічної, соціально-політичної і промислової секції. Виступив ініціатором і підготував низку проєктів документів з питань функціонування аптечної галузі.
У 1903 році Якуб важко захворів, лікувався у Відні, Карлових Варах і помер 19 жовтня 1904 року у Відні. Похований у Львові на єврейському цвинтарі з усіма почестями, які належать депутату, голові Торгово-промислової палати, голові Греміуму аптекарів Східної Галичини, почесному члену Галицького аптекарського товариства. Було засновано фонд його імені, який опікувався аптекарськими вдовами. Портрети Якуба Піпес-Поратинського урочисто виставили в приміщеннях установ, які він очолював.
Ян Піпес-Поратинський – останній власник аптеки «Під угорською короною»
Після смерті батька аптеку успадкував його син Ян. На той час він був вже досить відомим аптекарем, відповідальним редактором “Часопису Галицького аптекарського товариства”, магістром фармації та доктором філософії.
Ян Піпес-Поратинський (з 1920 року Поратинський) народився 3 січня 1876 року. Закінчив Другу Львівську Гімназію і в 1894 році вступив на навчання на фармацевтичне відділення філософського факультету Львівського університету. Закінчив його, отримавши звання магістра фармації в 1897 році.
А вже 1900 року його обрано секретарем Галицького аптекарського товариства. Ян активно включився в роботу з удосконалення діяльності товариства та його часопису, який згодом протягом декількох років очолював. Водночас він працює над своєю науковою роботою в галузі хімії і виступає в Кракові з доповіддю “Про полімеризацію толунітрилу”.
З 1904 і до 1939 року Ян Піпес-Поратинський керував школою для аптекарів-аспірантів. Під його керівництвом молоді аптекарі працювали над підвищенням своєї фахової майстерності.
У зв’язку із активною роботою в різних громадських та фахових товариствах і обранням на різні посади як Якуба так і Яна Піпес-Поратинських, аптекою “Під Угорською короною” довгий час керував магістр фармації Габріель Рейн. Він понад 25 років присвятив роботі в цій аптеці і, здобувши відповідний досвід, зміг у 1920 році отримати у власність аптеку в Дрогобичі. У цьому ж аптечному закладі працював Ян Лукасевич, однофамілець першовідкривача гасової лампи. Згодом він теж став власником своєї аптеки у Великих Мостах. Так аптека “Під Угорською короною” та її власники дали шлях в аптечну галузь багатьом іншим аптекарям Галичини.
У 1924 році закрито фармацевтичне відділення Львівського університету – Ян Поратинський стає одним із найактивніших борців за його відновлення. А коли ця подія відбувається і у Львові будується новий корпус для фармацевтичного відділення університету ім. Я. Казимира, так званий “Colegium Pharmaceuticum”, Ян Поратинський стає одним із його викладачів. Він читає “Історію фармації” та “Фармацевтичне законодавство”.
Починаючи з 1920 року, Поратинський виступає одним із ініціаторів створення у Львові музею історії аптечної справи, домовляється з директором Музею історії Львова Олександром Чоловським про формування невеликої експозиції та із захопленням повідомляє про ентузіазм, з яким зустріли цю ідею аптекарі Галичини.
Не забуває Ян Поратинський і про розвиток своєї аптеки “Під Угорською короною”. Продовжуючи справи батька, Ян долучається до розвитку курорту Моршин. На основі моршинських вод і солей розробляються рецепти та починають виготовляти і продавати в аптеці креми для догляду за шкірою обличчя: “Султанна”, “Целесте”, “Крем східної краси”. Для чоловіків виготовляли одеколони з різними запахами, а також крем після обмороження.
У 1933 році Ян Поратинський був відзначений Золотим Хрестом Заслуги, а в 1934 році на його честь була названа одна із вулиць Львова (зараз вулиця Азовська) на Погулянці.
У 1923 році Ян Поратинський був обраний членом, а пізніше головою Львівського відділення Польського хімічного товариства. Також був засновником, почесним членом і головою Львівської Торговельної школи. На виборах у 1934 році здобув мандат депутата Львівської міської ради, був також обраний лавником (суддею) з цивільних справ. Як доброго знавця галузі, його також обрали судовим знавцем і оцінювачем в справах аптекарських та членом наглядової Ради хімічної фабрики “Тлен”.
Ян Піпес-Поратинський був останнім приватним власником аптеки, а з приходом радянської влади в 1939 році аптека була націоналізована. Ян (Іван) Поратинський був призначений директором аптеки №11 (так назвали аптеку “Під угорською короною”). На жаль, життя Яна трагічно обірвалось в часи німецької окупації 16 липня 1941 року.
Аптека ж існувала (довший час як державна, а потім у колективній власності) до 2012 року. Тоді заклад опинився під загрозою закриття і ліквідації, проте зусиллями та за ініціативою мережі аптек «D.S.» був збережений і успішно продовжує свою діяльність в історичному інтер’єрі.
Дякую.Дуже цікава історія аптеки,,Під Угорською короною”Ця аптека дійсно старовинна і гарна.Дякую зусиллям ,,DS”Гарної подальшої роботи,успіхів працівникам,миру.