Останій львівський алхімік

Останій львівський алхімік

У часи Середньовіччя алхімія була поширеним явищем. Пошуком філософського каменю займалось чимало вчених та простих дослідників. Мало хто з них досягув бажаного результату, а часто ці пошуки закінчувались взагалі трагічно.

Це був небезпечний промисел, дехто з алхіміків заплатив за це життям. Часи змінюються і в 1933- му один з останніх алхіміків світу, львів’янин Збігнєв Дуніковський відбувся лише двома роками ув’язнення та й то не за алхімію, а за те, що робив експерименти без відповідних дозволів. Інвестори, які вклали в його експерименти немалі кошти, сподіваючись на значний прибуток, організували для нещасного дослідника судовий процес.

Але про все по порядку…

Цікавість до алхімічних досліджень Збігнєв Дуніковський отримав від свого батька, геолога, викладача Львівського університету Еміля Дуніковського. Він багато поїздив по світу, добре знав мінералогію та особливості гірських порід. Саме батько зацікавився можливістю отримання благородних металів з гірських порід за допомогою пев-ного впливу на них. Можливо, ці початкові знання і дослідження по-сприяли тому, що в 20-ті роки ХХ-го століття Збігнєв Дуніковський розробив та запатентував агрегат для збагачення руд для видобування золота.

Він не був перший в цій царині. До нього спроби винайти щось по-дібне робили викладач Берлінського політехнічного інституту Адольф Мітте та японський професор Надаока з Токійського університету, але, саме Збігнєв Ян Дуніковський вперше запатентував подібну установку – 4 квітня 1924-го року в Парижі.

В основу винаходу вчений поклав обробку певних субстанцій електричним струмом, радіоактивним опромінюванням та впливом високої температури, що призводило до змін в молекулярній структурі речовини.

Як вихідний матеріал для експериментів, винахідник запропонував використати мінерал сфалерит або ж «цинкову обманку». Звичайний пісок, який утворювався після переселення руди, піддавався впливу сильного електричного струму, потім опромінювався радіоактивними елементами, а далі піддається ультрачервоному випромінюванню і нагріванню до 1200 градусів. Після охолодження руда використовувалась для переплавлення в звичайному процесі.

Найбільш контраверсійною в методиці Дуніковського була ідея використання радіоактивного випромінювання. Винахідник стверджував, що цю ідею і самі промені «Х» відкрив саме його батько – Еміль.

На Заході з цікавістю зустріли інформацію про експерименти Дуні-ковського. Спочатку, його називали «професор», а потім просто – «алхімік». Як так сталося, що вихований в наукових традиціях вче-ний, молодий інженер зайнявся алхімією – невідомо. У 1926-му році львів’янин виїхав до Італії, потім переїхав до Монако. Там працював в інституті океанографії.

Про експерименти «польського алхіміка» голосно заговорили у Франції наприкінці 1931-го року. Для побудови свого апарату і проведення експериментів Збігнєв Дуніковський залучив значні суми від багатих людей під обіцянку значного зиску. Та довгі обіцянки не справджувались і за поданням колишніх прихильників суд відправив його за грати більш ніж на три роки.

Для підтвердження своїх обіцянок в суботу, 16-го січня 1932-го року Дуніковський проводив свій експеримент в паризькій Ocole Centrale. Алхімік змушений був контролювати хід експерименту з-за грат, під наглядом поліції, а допомагав йому інженер Зигмунт Френкель.

Екперимент не вдався, його перенесли на 4 лютого 1932-го року. Потім експеримент проводили ще повторно, переносили в інше місце, використовували інший апарат – і так це тривало, поки в травні 1933-ого Дуніковського звільнили з в’язниці.

Лише в 1935-ому році в італійському місті Сан-Ремо алхіміку все ж вдалося досягнути результату: від 409 до 859 грамів золота на тонну використаної руди. Це був успіх і про нього писала преса як в Європі, так і у Львові.

Ще перед початком Другої світової війни родина Дуніковського виї-хала на Філіппіни, де й залишилась до її закінчення. На жаль, під час бомбардувань був знищений алхімічний апарат, а грошей на створення нового екземпляру не було. Зміна влади в Польщі після війни не дала можливості Збігнєву повернутись додому, тому останні свої роки він провів в США.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *